Ми боїмося його, намагаємося всіляко уникнути, а коли таки діткаємося, мовчки стогнемо до Бога з німим питанням: «За що мені така мука?»

Згадуючи слова Великого Ніцше, пам’ятаємо: «Усе, що не вбиває, робить нас сильнішими«. Це висловлювання знає кожна освічена людина, але розуміє його лише той, хто зумів гідно пережити найболючіше — смерть близької людини… Так, саме її, адже це (тепер я певнена й знаю це не з поголосу) найбільший біль, перебідувати який надривно важко.

Зіткнувшись зі смертю, деякі божеволіють. Хтось згасає одразу, хтось — поволі. Але здаються лише слабкі духом, сильні беруть долю за горло й біжать жити. Спочатку боляче: рана гоїться, нагадує про минуле, про нестерпний біль, але минає час і дихається легше. Сльози вже не ллються від першої ж згадки про смерть, від місця за столом, що пустує, від холодної постілі, яка більше не нагріється його тілом, від телефону, який більше ніколи не потурбує написом «Татко»… На обличчі з’являється лише повільна тепла посмішка, а з губ зривається тихе «дякую».

Який страшний зміст ховає слово «ніколи»… Від нього аж мурахи шкірою біжать. Ніколи — це дуже довго… Тому й болить те, що знаходиться у грудях. З’являється відчуття, ніби з тебе щось вийняли, наче якогось шматочка пазла не вистачає. Хочеться згорнутися в моточок заполочі десь між небом і землею й плакати, щоб відчути бодай щось, крім пекучої порожнечі. Але сильна людина, намагаючись навіть тут бути оптимістом, знайде позитивне й скаже: «Для мене це є досвідом і гартом».

Підходячи до життя з філософської точки зору, можна вважати, що душа живе вічно (реінкарнується), а отже найболючіше — це фізична збідованість на людину, яку лікує лише час. Уся справа у звичці, яка є невід’ємною частиною нашого існування. Людина швидко звикає як до хорошого, так і до поганого. З одного боку — це добре, з іншого — ні. Але в даній ситуації звичка працює на нас. Тож залишається лише чекати, як би це важко не було.

Біль дорівнює силі, вони взаємопов’язані. Музичний гурт «The Script» у пісні «Superheroes» співає: «Everyday, every hour turn the pain into power» (кожен день, кожну годину перетворюй біль на силу). Ці слова мають стати девізом для тих, хто ще не усвідомив, що життя б’є й буде бити боляче. Бігти від цього — безглуздо, боятися й плакати — безкорисно, мужньо тримати удар — єдиний вихід. Кожен з нас має межу, за якою урвище, коли ти розумієш: ще один крок — і це твій особистий кінець. Так от кожного разу, коли ми переживаємо душевний біль, ця межа відсувається далі, розширюючи територію наших можливостей.

Ви ніколи не замислювалися, що об’єднує найуспішніших людей нашої планети? Труднощі та біль, який вони гідно пережили, перетворивши на силу/досвід/мотивацію/мету, аби таки досягти успіху й довести самому собі, що вони варті золота. Біль стимулює нас, нагадує, що в житті все швидкоплинне. Радість змінюється горем, сльози — сміхом, посмішка — депресією, поганий настрій — натхненням… От такий Ping-Pong… Що нам залишається? Боятися чорної полоси або насолоджуватися білою? Кожен обирає сам для себе шлях. Але тільки сильні люди здатні до самоконтролю та тверезого міркування в скруті.

Батько колись зачитав менітакі рядки:

«Был блеск и богатство, могущество трона,
Всемирная слава, хвала и почёт…
И было кольцо у царя Соломона,
На нём была надпись: «И это пройдет»

З віком усе глибше занурююсь у зміст. Коли вважаєш, що контролюєш життя, воно, наче граючись тобою, доводить, що єдине, що тобі підвладне — це твоє ставлення до того, що з тобою відбувається. Усе інше: сьогодні є, завтра немає. Тому легше заздалегідь бути не надто певним у своїй всемогутності й ставитися до життя, як до постулату. Прийняти його таким, яким воно є, дякуючи, що є хоч якесь, і шукати щастя у великому й малому.

Українство, не бійся болі! Життя — не коробка цукерок, а золота скринька: сам матеріал дуже цінний, а вміст нашпигований як алмазами, так і кольоровим склом. Біль, як спотикачка: гепнувшись один раз, вдруге будеш обачнішим. Через це проходять усі. Немає такої людини, яка б не знала, що таке душевні гризоти.

Коли наступного разу відчуєте ту нестерпну важкість на серці й будете стогнати питаннями до Бога, підведіть очі до неба, зробіть ковток повітря й подивіться в перспективу. У майбутньому ви станете сильнішою, досвідченішою, мудрішою людиною. Вік — це всього лиш цифра, яка не несе важливої інформації. Цінніше — подоланий шлях. Тому, як хочете дізнатися про людину більше, спитайте, що вона пережила…

Мне бабушка вздыхая говорила,
Стирая липкий от горячки пот:
«Терпи, родная! Ты, ведь не забыла?
Бог не по силам испытаний не дает!»
Когда дыханье заперто слезами,
Когда от боли сердце устает,
Как за щитом, я прячусь за словами:
Бог не по силам испытаний не дает!
Когда не удержаться без опоры,
Когда изменой в сердце, напролет,
Шепчу с улыбкой «разве это горе?
Бог не по силам испытаний не дает!»
И если, все «по дружбе» отвернутся,
Душа остынет, превратившись в лед,
Мне остается, только улыбнуться!
Бог не по силам испытаний не дает!
Я их шептала, разгоняя тучи,
Слова простые, каждый их поймет!
Мне помогали стать сильней и лучше…
Бог не по силам испытаний не дает!
Лидия Коржан

Источник http://www.uamodna.com/articles/bilj-ce-te-yakym-ty-budesh-v-perspektyvi